Вогнехреща — так назвали згодом те, що сталося цього дня у 2014. То був переламний момент, коли Євромайдан перетворився на Революцію гідності. Українські Новини нагадають, як це відбувалося десять років тому.
На той момент уже два місяці тривав Євромайдан. У 2014 році люди протестували проти рішення тодішнього президента Віктора Януковича та уряду відмовитися від підписання угоди про асоціацію України з ЄС. Протести ставали все масовішими після спроби силового розгону Майдану 30 листопада 2013.
Тож тодішня провладна більшість у Верховній Раді вирішила прийняти закони, які б дали підстави для ще потужнішого силового придушення протестів. 16 січня 2014 парламент з порушенням процедури голосування прийняв 10 законів, направлених на звуження конституційних прав і свобод громадян, їх право на мирні зібрання, обмеження свободи слова в засобах масової інформації та інтернеті. Закони, які пізніше назвали "диктаторськими", по суті, відкривали шлях до запровадження цензури і масових репресій. Ці закони приймали підняттям рук без використання системи "Ради" та без обговорення, а їхні тексти стали доступні тільки після того, як депутати за них проголосували.
Природно, що ці закони загострили протистояння, обурення на Майдані наростало і пік настав 19 січня 2014 на вулиці Грушевського. Після двохсоттисячного мітингу на Майдані Незалежності близько 15:00 активісти Правого сектора здійснили невдалу спробу штурму кордону охорони урядового кварталу. Далі сутички ставали жорстокіші. Протестувальники намагалися відтіснити силовиків феєрверками і закидували їх бруківкою і "коктейлями Молотова". У відповідь міліція почала обстрілювати протестуючих гумовими кулями, світло-шумовими гранатами, снарядами зі сльозогінним газом та найжорстокіше — поливати барикади з водометів. Надворі було до мінус 10.
Попри заяви Януковича про намір припинити насилля і провести розслідування сутичок на Грушевського, у наступні два дні міліція посилила наступ на барикади. 22 січня під час протистоянь біля стадіону "Динамо" у Києві з вогнепальної зброї вбили перших трьох протестувальників — Сергія Нігояна, Михайла Жизневського і Романа Сеняка.
Майданівців почали переслідувати і за межами зони протестів. Людей викрадали, катували, вбивали. Як стало відомо згодом, того ж 22 січня загинув і Юрій Вербицький, викрадений у Києві і закатований так званими тітушками. З цього дня силові протести пройшли в багатьох містах.
Вже до 27 січня протестувальники захопили будівлі кількох міністерств у Києві. Заблоковано було військові частини в прилеглих до столиці райцентрах. Штурмом взяли
обласні адміністрації в 10-ти містах заходу та центру України. Сутички з міліцією відбувалися практично в усіх великих містах.
Переламним моментом у протистоянні, коли стало зрозуміло, що стара влада таки програла, стало 20 лютого, коли Верховна Рада визнала дії силових структур незаконними і проголосувала постанову про відновлення легітимного конституційного ладу. Це позбавило Януковича можливості впливати на дії уряду. Побоюючись за свою безпеку, у ніч на 22 лютого він втік з України. Наступного дня Верховна Рада усунула Януковича з посади президента, як такого, що самоусунувся від виконання своїх обов'язків.
За офіційними даними за час акцій протесту у грудні 2013, лютому 2014 року в Києві було вбито, загинули від тортури побиття 108 людей — Небесна сотня. Поранено було кілька тисяч протестувальників. Досі з того часу кілька десятків людей вважаються зниклими безвісти.
У той же час, скориставшись ситуацією в Україні. Росія анексувала Крим і ввела свої гібридні сили в Донецьку та Луганську область. При цьому Москва офіційно заперечувала присутність там російських військових.